Вишитий рушник — класика української народної культури. Без нього не обходилося жодне свято чи обряд.
З давніх-давен наші бабусі та прабабусі вишивали українські рушники. Цей процес увінчувався особливим таїнством. Вони віддавали нитці всю свою любов, позитивні емоції, світлі думки, заряджаючи тканину на добре служіння людям. Часто вишиті рушники називали оберегом родини, їх вішали над іконами, це був невід’ємний атрибут на різноманітних святах та народних гуляннях, ним зустрічали родичів та гостей.
Для візерунка на рушник часто обирають «дерево життя» — символ міцної родини, продовження роду, щасливого сімейного життя. Міцну любов символізує пара птахів, в основному голубів. Іноді це може бути ластівка — на сімейне господарство, або жар-птиця, вона ж павич — на сімейне щастя. Хрест, покладений в основу візерунків, уособлює сонце, щастя, світло і добро.
На рушниках часто можна зустріти рослинні візерунки: виноград — символ плодючості і заможного життя, калину — знак жіночого здоров’я, сімейної вірності, довголіття, дуб — чоловічу силу, багатство, мак — продовження роду і благополуччя.
Вишивали рушники у цілковитій тиші, спокої, таємно. (Бажано, щоб про вишивку знало якомога менше людей і рушника ніхто не бачив. Роботу, що виконує дівчина мали право бачити її рідні в хаті.)
Виготовляючи рушник використовують лише одну голку, якою вишивають увесь рушник. Голки, які вживались у вишиванні, надзвичайно цінувались, зберігались, і вважалось недобрим знаком, коли вони губились.
Рушники — це символ України, відбиття культурної пам’яті народу.Не дивно, що сьогодні традиційний рушник із червоно-чорною вишивкою так само цінується, як і раніше, адже це оберіг, що захищає родину від всього лихого.
Рушники досі використовують у весільних обрядах, під час хрещення дітей, на церковні свята, їх прийнято зберігати все життя.